Дружківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступені №9 Дружківської міської ради Донецької області

Проект з усної історії

«РОБОТА В СРСР У ПЕРІОД 1980-1991РР.» ЗАВОД ДЛЯ НЬОГО – ЦЕ ВСЕ

Керівник проекту: Макарова Ніна Георгіївна, вчитель історії, Дружківської ЗОШ №9 І-ІІІ ст.

e-mail: drugko000@gmail.com т. (095) 4062440

Виконавець: учениця 11 класу Либенко Дар’я

Дружківка, 2019

ОПИС ПРОЕКТУ

Мета проекту:

  • сформувати в учнів уявлення про відношення до праці в СРСР у період 1980-1991 рр.;
  • дослідити поняття “проблема повної зайнятості”;
  • визначити вплив освіти і вибір професії на подальшу долю людини;
  • зробити ряд висновків, яку роль може зіграти особистість в житті міста, його вплив на життя людей.
  • здобути навички вивчення історичних подій методом усної історії.
  • отримати досвід з роботою над інтерв’ю.

Етапи реалізації:

І. Організаційний (06.- 21.09. 2019)

  • знайомство учнів з проектом і визначення тих хто хотів би працювати над проектом.
  • ознайомлення з умовами конкурсу;
  • опрацювання методичних рекомендації щодо використання методу усної історії. Посібник «Жива історія – метод усної історії в школі».

ІІ. Підготовчий (22.09- 20.10. 2019)

  • ознайомлення з історичним розвитком СРСР у 80-х на початку 90-х рр. ХХ століття;
  • вивчення історії м. Дружківки і Дружківського машинобудівного заводу;
  • визначення тематики дослідження і складання запитальника;
  • пошук респондентів через міський осередок ветеранів і зустрічі – знайомства з потенційними респондентами.

ІІІ. Реалізація проекту ( з 30.10-8.11.2019 )

  • вибір місця для проведення інтерв’ю з Кравцовим В.І;
  • вибір місця з проведення інтерв’ю з Точеним Л.М;
  • підготовка апаратури (планшет);
  • інтерв’ю з Кравцовим В. І. (30.10 2019);
  • інтерв’ю з Точеним Л.М. (02.11 2019)
  • підписані угоди про проведення інтерв’ю і згоду про використання інформації і фото.

IV. Аналітично-підсумковий (03.11.- 0 9.11. 2019)

  • транскрибування інтерв’ю;
  • обговорення і аналіз інформації, яку отримали під час інтерв’ю;
  • обговорення і аналіз труднощів, що виникли в ході реалізації проекту;
  • оформлення проекту.

КОМЕНТАР

Місто Дружківка Донецької області (Україна) відноситься до міст в першу чергу з промисловою історією. Перша згадка про Дружківку відноситься до козацьких часів, але формуватися місто почало з кінця ХІХ ст., коли англійські, французькі, бельгійські підприємці заснували тут заводи. В ході індустріалізації СРСР підприємства були реконструйовані, переобладнані на виробництво гірничого обладнання. В радянські часи Дружківський машинобудівний завод входив в число ведучих підприємств України і мав союзне значення. Основною продукцією являлись механізовані крепі для вугільних шахт, електровози і гідровози, вагонетки, металеві верхняки і підпорки.

В 80- 90 роки ХХ ст. на заводі працювало біля 18тис. робітників, в кожній сім’ї в Дружківці хтось був робітником заводу. Доля багатьох жителів Дружківки пов’язана з заводом.

Мікрорайони, школи, бібліотеки, вся інфраструктура міста тісно пов’язана з фінансовим забезпеченням заводу. Його називають градоутворюючим заводом.

Кравцова В.І. давно прозвали “легендою Дружківки”. При ньому був найбільший розквіт машзаводу.

Сьогодні, це “Корум” машзавод. В ньому працюють півтори тисячі робітників. Він продовжує випускати механізовані крепі, щитові агрегати для очисних забоїв, підземні електровози, шахтні вагонетки, дизелевози.

В ході реалізації проекту учениця отримала досвід спілкування з людьми з людьми, які активно працювали в радянський період з 80-х по 90 роки ХХ століття, вчилась вмінню проводити інтерв’ю, формувати запитання.

Для кращого сприйняття інформації учениця вивчала матеріал відповідного періоду з інтернет ресурсів.

Інтерв’юер навчається в 11 класі, де вивчається на уроках історії цей період, тому їй було дуже цікаво і важливо знати, як отримували професію, де навчалися працівники, відношення до роботи, до заводу, як директора так  і робітників, які працювали в цей період; які були заохочування для робітників, як відносились до безкоштовної роботи (суботників), розуміння і принципи відносин успішного директора і робітника, що поняття розуміння повної зайнятості пов’язана з недостачею робочої сили. Життєвий шлях Кравцова Л.І., його відношення до роботи, яскраво показує роль особистості на різних етапах історії. Для Кравцова Л. І. завод був все, і радість, і турбота. Його приклад виховував робітників заводу.

Коли брали інтерв’ю респонденти відповідали по різному. Кравцов В.І. весь час “вів за собою” інтерв’юера, а Точений Л.М. відповідав чітко по питанням. В цьому відобразилися: особливості психології керівника і підлеглого. При запису інтерв’ю респонденти іноді зупинялись на подробицях.

Кравцов В.І. приніс на інтерв’ю вже готову, записану автобіографію, яку ми використали, і фото, якими він ілюстрував своє інтерв’ю.

Точений Л.М не відреагував на прохання принести фото.

Респонденти були раді, що ми зацікавилися цим періодом і їх життям.

Інтерв’ю з Кравцовим Володимиром Іллічем

Адреса: м. Дружківка Донецької області вул. Сонячна 31

Локальний  проект:  Проект  з усної історії    «Робота в СРСР у період 1980-1991рр.»

Інтерв’юер: Либенко Дар’я, учениця 11 класу Дружківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 9

Транскрипція: Макарова Ніна Георгіївна, Либенко Дар’я.

Вид інтерв’ю: аудіо-інтерв’ю, за допомогою планшета.

Місце проведення інтерв’ю: вітальня Дружківської міської бібліотеки ім. Лесі Українки

Дата проведення: 30 жовтня 2019 року

АНКЕТА РЕСПОНДЕНТА

Вік, дата народження: 82 роки, 18 квітня 1937 року Освіта: вища, Краматорський індустріальний інститут Фах: інженер – машинобудівельник

Працевлаштування: був директором Горлівського і Дружківського машинобудівного заводів. Зараз пенсіонер.

Сторінки біографії.

Я, Кравцов Володимир Ілліч, народився 18 квітня 1937 році в місті Дружківка Донецької області.

У жовтні 1941 року, коли німці були на підступах до Дружківки, мого батька Іллю Афанасевича призвали до лав Червоної армії. В її складі він пройшов бойовий шлях до повного розгрому фашистів, за що має безліч нагород. Моя мати Кравцова Олена Іванівна, залишилась одна з трьома дітьми. Вона змушена була змінити місце проживання на село Жовтневе Добропільського району. Ми діти війни, випробували на собі всі тяготи ВОСН лихоліття. Але наша мати багато і важко працювала на землі – годувальниці і врятувала нас від голодної смерті.

У 1944 році пішов до школи, а в 1954 році став випускником Дружківської середньої школи ім. Ворошилова. Здобувши середню освіту, вступив в Дружківський технікум гірського машинобудування. Під час практики працював учнем слюсаря – збиральника у цеху індивідуального обладнання на Дружківському (Торецькому) машинобудівному заводі. З цього підприємства і сього цеху почалася моя трудова біографія. Після закінчення технікуму за фахом техніка – механіка отримав сюди направлення і 6 лютого 1957 року почав працювати помічником майстра, а потім майстром механоскладальний цех 3 (8), а в 1961 році в цьому ж цеху я був призначений старшим майстром.

У 1959 році вступив на вечірнє відділення Краматорського індустріального інституту, після закінчення якого в 1965 році отримав спеціальність інженера-механіка. 3 серпня 1965 року працював заступником, а з квітня 1968 начальникам механоскладального цеху №3 (8). Нас цех виготовляв в той час дуже складну машинобудівну продукцію: шахтні електровози, гірову, породонавантажувальні, тягачі для космічних ракет, деталі і і вузли для хімічної, гірничої та інших галузей промисловості і сільського господарства. У цеху працювало тоді 575 чоловік.

У березні 1970 року був переведений на посаду начальника виробництва заводу, а згідно з наказом начальника Главуглемаша № 25 від 11.08 1970  року був призначений заступником директора Дружківського машинобудівного заводу по виробництву. За наказом міністра вугільної промисловості СРСР № 74 від 28 лютого 1970 року мене направляють директором Горлівського ордену Трудового Червоного Прапора машинобудівного заводу ім. С.М. Кірова. Це підприємство виготовляло сучасне і складне устаткування для вугільної та гірничої промисловості: вугільні комбайни, прохідницькі машини, струги до агрегату АПЦМ, товари народного споживання. Працювало на заводі 10250 чоловік. З місця в місяць ми нарощували виробництво. Завод виплив на стабільне виконання державного плану. В цей час Дружківський машинобудівний завод різка погіршив свою роботу. За наполегливу вимогу міністра вугільної промисловості СРСР і Донецького обкому компартії мене переводять директором Дружківського ордена Леніна машинобудівного заводу імені 50-річчя Радянської України. На цих двох найбільших заводах вугільного машинобудування СРСР велося велике капітальне будівництво і реконструкція цехів, розширювалася і поліпшувалася соціальна сфера. Щорічно для робочих Дружківського машинобудівного заводу будувалося житло в об’ємі 17000-20000 квадратних метрів, а отже в місті з’явилися нові вулиці і проспекти. Готувалося виробництво під випуск сучасних машин, в цехах впроваджувалися новітні технології. Підприємство виготовляло машини для вугільної, гірничої, космічної, хімічної та іншої промисловості і сільського господарства, випускали товари народного споживання. Приймалися всі заходи щодо забезпечення державного плану, що росло з року в рік. Відпрацьовувалася чітка система залучення та зміцнення нагород.

До кінця 1988 року на заводі працювало 14382 робітників.

З МОП- 19S34. У листопаді 1988 року згідно поданої мною заяви був звільнений з посади директора і призначений заступником головного інженера заводу по реконструкції. 17 грудня 1991 року на засіданні засновників ново будівної корпорації “Укрвуглемаш”, в яку входило 23 заводи та інститут вугільного машинобудування України був одноголосно обраний генеральним директором виконавчої дирекції корпорації. У зв’язку з цим я переїжджаю з Дружківки на постійне місце проживання в Донецьк. Вже вийшовши на заслужений відпочинок продовжую працювати. Вся моя трудова діяльність пов’язана з вугільним машинобудуванням. Нагороджений державними та відомими нагородами. В 1974 році – Орденом Трудового Червоного Прапора. 1970 рік – ювілейною медаллю. 1985 рік – Шахтарська Слава ІІ степеня. 1994 рік – Шахтарська Слава І ступеня. 1997 рік – Шахтарська Слава І ступеня. 1966 рік – Почесною грамотою міністра ТЕТМ і знаком “Відмінник змагання”, орденом “Золота зірка слава”, почесним знаком “Заслуги І ступені”. Являюсь винахідником і раціоналізатором, маю друковані роботи. У 1993 році обраний членом Української технологічної Академії, є академічним директором технічних наук. 24 серпня 2004 року рішенням Дружківської міської ради мені присвоєно звання “Почесний громадянин міста Дружківки”.

08_Макарова Ніна Георгіївна_01

08_Макарова Ніна Георгіївна_02

Дарья (Далі Д.): – “Добрий день, шановний Володимир Ілліч! Ми беремо участь у конкурсі шкільних проектів «усна історія», в номінації праця. Ми раді, що ви погодились на зустріч. Якою мовою Вам краще спілкуватися?”

Кравцов В.І (Далі К.): – “Я знаю украинский язык, но удобнее было мне рассказывать на русском.”

Д. – “Погоджуюсь.”

Д. З кого складається ваша сім’я?

К. Моїх батьків і старшого брата вже немає в живих. Мама – Олена Іванівна померла в 1982 році, батько – Ілля Афанасович в 1994 році, а старший брат Анатолій в 2006 році. Сестра Єлизавета живе в Дружківці. Дружина, Кравцова Анна Миколаївна працювала економістом на Дружківському та Горлівському машзаводах. Зараз на заслуженому відпочинку.

Д. – “Скільки у вас було дітей?”

К. -“У меня два сына.”

Д. -“Ким вони працюють?”

К. -” Взрослые, работают они с 1994 года, они инженеры, оба защитили диплом на отлично. Я сказал, ребята, пойдём на машзавод, вся молодёжь пошла в бизнес. Они мне тоже говорят, мы тоже пойдём в бизнес, хотя я сожалел, понимаю что завод – это постоянство.”

Д. – “А внуки у вас є?”

К. – “Четверо внуков, они уже закончили институт. Два внука работают в Киеве, работой довольны, зарплатой тоже, и внучка в Киеве, заканчивает академию госбезопасности.”

Д. – “Ким були ваші батьки?”

К. – “Ой, вы знаете, мои родители сами жили в деревне, сейчас это деревня называется Шахово, а раньше Октябрьское. Где-то в тридцатых годах переехали в Дружковку. Отец работал на метизном заводе в железнодорожном цехе, до этого он закончил Бандышевскую школу, самая лучшая на всю округу была, средняя школа 10 классов, получил аттестат, он там поработал и его отправили в Ленинград.”

Д. -“Яку професію отримав у Ленінграді?”

К. -“Он получил специальность по железнодорожному делу.

Нас у мамы трое, старший брат Анатолий 31 года рождения, уже умер, и мы  с сестрой близнецы двое. Я и Елизавета Ильинична, ещё жива, здорова слава богу.”

Д. -“Скажіть, Ви квартиру отримали від Дружківського заводу?”

К. -“Вы понимаете, меня там уже ждали, мне предложили на площади Ленина, отказался, вот мне не нравится. Я хочу среди рабочих, дайте мне квартиру среди рабочих, и мне дали квартиру по ул.Космонавтов, я там получил хорошую четырехкомнатную квартиру.”

Д. -“А робітникам давали по черзі?”

К. -“Конечно. Мы жили на восьмом этаже, молодой был, лифт не нужен, ничего не нужно было, на работу ходил рано. Я имел привычку в 7часов я всегда в каком-то цехе, вместе с рабочими. Я по разным проходным ходил.”

Д. -“Чи була у вас службова машина?”

К. -“Ну а как же, конечно.”

Д. -“Як ви відмічали свята?”

К. -“Были парады и шел наш завод. Мы проходили по площади 45 минут, при мне стало 15000тыс. рабочих.”

Д. -“При вас тут з’явились в’єтнамці?”

К. -“Вьетнамцы появились через Московское министерство, у них не было никакого опыта, они на станках не работали и не знали что это такое, мы их учили профессиям, которые необходимы на заводе.”

Д. -“Скажіть що ви робили з прогульщиками?”

К. -“Конечно таких, которые уже не раз прогуливали работу заслушивали, иногда увольняли. И разговаривали с ними. Одни давали слово, и мы опять верили молодым. Ну просто беседовали, объявляли выговор за прогулы, и иди работай. Рабочие были нужны.”

Д. – “Як Ви стали директором машинобудівного заводу?”

К. – “Я сначала был директором Горловского машзавода, это было в марте 1978 года. Я пришел на завод когда он был в плачевном состоянии. Меня вызвал министр и сказал: “Есть разговор, (я сразу понял какой это разговор), Владимир Ильич. ”

Я ему отвечаю: “Борис Фёдорович, я вас очень уважаю, мол, вы понимаете, что значит восстановить один завод. В Горловке работало 10258 человек, сколько цехов и все нужно привести в порядок, для того, чтобы был план завода. Я говорит понимаю, но вы поймите меня, нет он говорил на ты. “Но ты пойми, без Дружковского завода у нас станет угольная промышленность.” “Но я же там могу упасть понимаете? Один завод поднял, что идти на второй. Я вас очень уважаю, пожалуйста, я не могу пойти на Дружковский завод. Там работал тогда Рыбин Василий Иванович. Там есть руководитель, пусть работает.”

Приехал в Горловку, сказал сыновьям. Им нравилась Горловка. Там плавательные бассейны, гимнастика, школы хорошие, им понравилось всё, и ребята такие вот хорошие, ну ладно, да и жена там работала в плановом отделе, да и всё уже хорошо было. А у дома у нас, а дома три пруда стояло, хорошо было. И городское руководство очень хорошо относилось. А сам переживаю, думаю, я работаю в Горловке. Звонок. (Качура Борис Васильевич, зам. министра)

“Владимир Ильич, мы тут на шахте Ленина рядом, вручаем награду, а потом мы заедем к вам посмотрим, как завод занимается изготовлением новой техники.”

У меня там кабинет большой, чертежи все развесили, подготовили, ну всё как положено. Они приехали, я их встретил, посмотрели, а он мне: “Почему вы докладываете, пусть докладывает начальник СКБ. Буквально минут 10 и вы всех отпустить, а у нас с вами есть разговор. У тебя там есть задняя комната? Есть говорю, закрыта. Сели в комнату, чтобы там было уютно. Владимир Ильич, мы знаем, восстановили я понимаю, надо здоровье и всё остальное нужно иметь, но вы понимаете нужно идти на Дружковский завод. Я как об этом рассказываю опять чувствую тоже самое. Я говорю, Борис Васильевич, оставьте меня пожалуйста на Горловском заводе. Возьмите других, есть же здоровые мужики инженеры, а там тоже заместителей пять человек, что там нельзя кого то подобрать на заводе? Он отвечает: “Мы все собирались, советовались партийные, хозяйственные органы. Решили, только Кравцов может поднять Дружковский завод.”

Долго беседовали, а я опять прошу оставить меня на Горловском заводе. Ну ладно завтра у нас собрание в 12:00, вы мне позвоните пожалуйста в 11:00, какое вы приняли окончательное решение. Потом мне сразу после них звонит с Москвы зам. министр. Я им всё рассказал, в Москве заместитель министра по кадрам получил героя еще при Сталине, он генеральный директор Челябинского. Он такой душевный, мы с ним так подружились, уважали один одного, он намного старше меня, звонит мне. Я ему всё рассказал. Он ответил: “Володя, надо идти иначе будет плохо.” Я сам это понимаю, потому что они в Обком партии пригласят и всё. Звоню, так и так, раз надо, значит я пойду. Ну приехал в Дружковку в мае 1980 года, начал работать.

Д. – “Чи були ви членом Комуністичної партії? Чи повинні були в той час директора заводів бути членами КПРС?”

К. – “В марте 1951 года вступил в комсомол, а в 1965 году в ряды Комунистической партии. Руководителями, как правило становились члены партии. Одновременно существавала партийная дисциплина. Когда был приказ на работу, отказатся было нельзя.”

Д. – “Якої складності була техніка на заводі і що виробляли на Дружківському машинобудівному заводі?”

К. – “До учебы в вечернем институте в Краматорске занимал должность зам начальника цеха, в цехе было 575 человек. Изготовляли в основном оборудование для шахт, для оборонной промышленности, запчасти. Там мы изготавливали заказы для сельского сельского, крупные партии для космоса, вернее сказать для косметических целей. Наши тягачи космические, у них была микроскорость, когда момент сцепка тягача с вагоном, он должен иметь микро скорость, потом уже оборудование поставляли на Байконур. Тягачи работали на Байконуре, а также на Севере для загрузки ракетами подводных лодок.

(Показывает фото тягачей)

Вот тягач космических ракет, изготавливал наш механосборочный цех

№ 8. Тут работали специалисты высочайшей квалификации. Когда мы эти заказы изготавливали, то в цехе работала бригада по приёмке качества. Это были военпреды.

В 80-м году построили электросталеплавильный цех. Министр, когда меня назначал, сказал: “Владимир Ильич, я тебя прошу возьми под личный контроль строительства цеха”. Очень сложная стройка была, но я каждый день занимался этой стройкой. Первые плавки 27 декабря 1987 года.

Д. – “Чи працювали Ви на суботниках? Як робітники відносились до суботників?”

К. – ” Тогда мы были комсомольцами, весёлыми, один одного знали прекрасно, мы проводили тогда субботники по сбору металлолома. На эти деньги мы могли купить мячи волейбольные, футбольные, баскетбольные. У нас цехи были разные спортивные команды. В цехе был прекрасный хор. После субботника проверяли, что из металла годится, а что не годится. Весь металл грузили в вагоны. Потом комсорг нашего цеха получал деньги для покупок. Потом, когда стали взрослее, занимали уже другие должности, то субботниками занималась молодежь. Вот мы работали на субботнике по наведению порядка около цеха и на крыше. (Показывает фото). Узнаёте меня?”

Д.- “Не узнаём. Какой вы молодой!”

К. – “Электроцех, сталелитейный и другие хорошо работали. На крыше оставались тонны всякого мусора, пыли. И наша бригада, в цехе было 7 пролетов, убрала 7 т. 200 кг. Внизу стояли коробки, в которые мы старались попасть. А вот мы на фото работаем по просьбе людей на поле, готовим почву под посадку. (Показывает фото). Узнали меня? Вот этот! Я тогда был начальником цеха и работал вместе со всеми. Не думайте что субботники были постоянно. Ну два раза в год. Молодежь выходила практически вся. В апреле, 22 числа, выходили все, а те, которые работали в конторе получали отдельное задание. Работало 90%. Рабочие работали на рабочих местах. Потом была такая традиция – танцевали, а когда и поцелуемся. Куда всё ушло? Тогда понятно, всё план, план, напряжение было сумасшедшее. В месяц изготавливали 70 погрузочных машин. Очень сложных. Хотя были проблемы. А это мы завод озеленяли и везде вокруг. На этом фото со мной возле 12 цеха главный архитектор Кванин Иван Гаврилович. Это когда я уже был директором. Он старый интеллигент. Я с ним получал огромное удовольствие от общения.”

Д. – “Як стимулювали людей, щоб вони добре працювали?”

К. – “Хорошим рабочим давали квартиры. Да, на рабочих местах нехватало 1000 человек. План не выполнялся. Министр мне говорит, когда назначал, давай договоримся так с тобой, ты месяц походи по заводу, определи главных пять вопросов и приезжай, давай разберём. Я чем смогу помогу вам. Я говорю: “Я могу и сейчас вам сказать, я же там отработал 20 лет, зам директором завода в том числе.” Я ещё раз всё на заводе посмотрел, со службами позанимался, расчёты все просмотрел, технические службы, подготовил все вопросы, звоню ему так и так, я хочу к вам выехать. “Выезжай, я буду на месте, приму тебя с удовольствием.” Я наметил шесть вопросов вместо пяти, думаю, ничего послушает и главный вопрос – капитального строительства жилья. У нас дефицит рабочей силы, не хватает 1000 сдельщиков. Я там на месте конечно возьму из ГорПТУ, техникума всех выпускников к себе. Но в Москве конечно никто кадров не возьмёт, помогите нам жильём, строили мало. Ну что это такое, это же очень мало на 15000 человек на заводе, а очередность на жильё была 1742 семьи, если у нас будет такое количество жилья как сейчас, то у меня ещё уйдёт тысячу человек с завода. Дайте нам средства на строительство жилья хотя бы 20000². Он вызывает своих заместителей. “Ну ладно, пиши, дай Кравцову 20.000 жилья.” Говорю: “Так надо, чтобы каждый год давали.” Давай каждый год, давай, прибыль будет, будут рожать. Я конечно радый. Заказал дизель на завод дополнительный, потом станки , автотранспорт отличный. И ещё остался вопрос: Я говорю работал на Горловском заводе, там два Героя “Социалистического труда”. Завод тот конечно я понимаю, он тоже классный завод 1250, a у нас больше и нет на заводе ни одного героя.

“А что у вас нет героя?” – министр говорит.

-“Да нет и не было никогда,” – приходят начальник управления наград женщина.

-“Слушай, а что такое что у вас главный ведущий завод, а ни одного героя нет?”

-“Так никто не обращался, поэтому и нет.”

-“При первых наградах отдай Дружковке Героя Советского труда.” (Комментарий. Первым Героем Соц.труда в Дружковке стал Калиберда – выдающийся фрезеровщик.)

Д. – “Як ви спілкувалися з підлеглими?”

К. – “Я конечно никогда не употреблял бранных слов, никогда. Однажды в цехе я услышал, как ругается мастер, я предложил ему прийти в 18 часов ко мне. Со мной был такой случай. Прихожу в цех, а там мастер ругается, вы знаете неплохой мастер. Он меня в лицо не знал. Я ему говорю: “Что вы закончили, институт? Что же вы, человек с высшим образованием пропагандируете безкультурье?” Потом, когда я уже был на пенсии, прошёл по цехам, пол завода уже не работает, станки сдают на металлолом. (Это после 1991 года). Вижу один цех работает. Захожу в 10 цех, встречаю этого мастера, как, ты ещё работаешь? И он говорит: “Спасибо за школу.”

Я со всеми на заводе общался только на Вы. Надо уважать людей. Если идёшь с уважением, то люди все сделают.”

Д. – “Які мікрорайони та школи були побудовані при вас?”

К. – “7, 10, достраивали 9, построены 7, 12 школы, библиотека им. Л.Украинки.”

Д. – “Чи буваєте ви зараз на заводі?”

К. – “При мне была построена красивая проходная со стороны ул.Космонавтов. Сейчас всё разрушено… Как больно на это смотреть… Я когда шёл на работу всегда проходил через все проходные завода, смотрел, что на заводе делается. Потом обходил по периметру завода. Вот такие дела.”

Д. – “Дякую вам за інтерв’ю, до побачення!”

ОПИТУВАЛЬНИК

  1. З кого складається ваша сім’я?
  2. Скільки у вас було дітей?
  3. Ким вони працюють?
  4. А внуки у вас є?
  5. Ким були ваші батьки?
  6. Яку професію отримав у Ленінграді?
  7. Скажіть, Ви квартиру отримали від Дружківського заводу?
  8. А робітникам давали по черзі?
  9. Чи була у вас службова машина?
  10. Як ви відмічали свята?
  11. При вас тут з’явились в’єтнамці?
  12. Скажіть що ви робили з прогульщиками?
  13. Як Ви стали директором машинобудівного заводу?
  14. Чи були ви членом Комуністичної партії? Чи повинні були в той час директора заводів бути членами КПРС?
  15. Якої складності   була   техніка   на   заводі   і        що      виробляли    на Дружківському машинобудівному заводі?
  16. Чи працювали Ви на суботниках? Як робітники відносились до суботників?
  17. Як стимулювали людей, щоб вони добре працювали?
  18. Як ви спілкувалися з підлеглими?
  19. Які мікрорайони та школи були побудовані при вас?
  20. Чи буваєте ви зараз на заводі?

ІНТЕРВ’Ю З ТОЧЕНИМ Л.Н.

Адреса: м. Дружківка Донецька область вул. Кірпічна, 5

Локальний  проект:  Проект з усної історії «Робота в СРСР у період 1980-1991рр.»

Інтерв’юер: Либенко Дар’я, учениця 11 класу Дружківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 9

Транскрипція: Макарова Ніна Георгіївна, Либенко Дар’я.

Вид інтерв’ю: аудіо-інтерв’ю, за допомогою планшета.

Місце проведення інтерв’ю: вітальня Дружківської міської бібліотеки ім. Лесі Українки

Дата проведення: 02 листопада 2019 року

АНКЕТА РЕСПОНДЕНТА

Вік, дата народження: 66 років, 14 березня 1951 року

Освіта: середньо – технічна, Дружківський машинобудівний технікум

Фах: технік-технолог

Працевлаштування: пенсіонер.

Д. – “Шановний, Леонід Миколайович! Ми беремо участь  у конкурсі шкільних проектів «усна історія», в номінації праця. Ми раді, що ви погодились на зустріч. Якою мовою Вам краще спілкуватися?”

Т. – “Лучше русской.”

Д. – “Хто входить в вашу сем’ю?”

Т. – “Сейчас я один, есть сын и внук но они со мной не живут.”

Д. – “Де ви працювали в 80-х роках ХХ століття?”

Т.- “Я работал на Дружковском машиностроительом заводе цех № 10 и №9. В десятом цехе работал мастером и старшим мастером. В 90-х я был ИТР – инженерно-технический работник.”

Д. – “Де ви отримували освіту?”

Т. – “Среднетехническая, техник-технолог, окончил Дружковский маштехникум в 1981 году.”

Д. – “Чи працювали ви на суботниках? Як ви відносились до суботників?”

Т. – “Весело, все ходили с радостью, Кравцов Владимир Ильич проходил и сказал сегодня нужно сделать план, вот такой-то, смене задание 80%.”

Д. -“Вам подобалося працювати на заводі?”

Т. -“Раньше да.” Все ветераны машзавода желают Кравцову Владимиру Ильичу здоровья. Я до сих пор помню, как он со мной за руку здоровался. За Ильича могу сказать только хорошее, я помню с Торецкого прохода заходил,а я в девятом цехе работал, в цех заходит и смотрит под ноги на дерево видеть сухую ветку, начальнику цеха говорит убрать, убьет человека. Постоянно пешком ходил на работу, ходил по всем цехам.”

Д. -“Вам надали будинок від заводу?”

Т. -“Нет, мне не надо было, я не требовал. У меня свой дом.”

Д. -“Які свята ви відмічали?”

Т. -“Они всегда все были, и сейчас тоже: 9 Мая, 1 Мая например.”

Д. -“Ким зараз працюєте?”

Т. -“Пенсионер. Тогда были люди отзывчивее, а сейчас все раздолбаи.”

Д. -“Що робили з прогульщиками?”

Т. -“Наказывали, премию не давали. Вообще я человек не разговорчивый, но мне было приятно вспомнить те времена.”

Д. -“Дякую за інтерв’ю!”

ОПИТУВАЛЬНИК

  1. Хто входить в вашу сім’ю?
  2. Де ви працювали в 80-х роках ХХ століття ?
  3. Де ви отримували освіту?
  4. Чи працювали ви на суботниках? Як ви відносились до суботників?
  5. Вам подобалося працювати на заводі?
  6. Вам надали будинок від заводу?
  7. Які свята ви відмічали?
  8. Ким зараз працюєте?
  9. Що робили з прогульщиками?

ДОДАТКИ

08_Макарова Ніна Георгіївна_Додатки01

08_Макарова Ніна Георгіївна_Додатки02