СТУДЕНТИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО БУДІВЕЛЬНОГО ЛІЦЕЮ ПРО УЧАСТЬ У КОНКУРСІ

Мене звати Голобродський  Влад, я є студентом Івано-Франківського  професійного будівельного ліцею, і цього року я отримав шанс взяти участь в одному проекті «Усна історія». Зміст нашої роботи полягав у інтерв’юванні доволі унікальної постаті – Тараса Прохаська. Саме завдяки бесіді з цією людиною ми змогли поринути в епоху, яка начебто і не є давньою, але й зовсім іншою, ніж сьогодення.  Раніше я думав, що письменники, інтелігенція – це дуже офіційні постаті, з якими важко знайти спільну мову, та й сприйняти їхню життєву філософію теж далеко не просто. Але завдяки цій зустрічі і діалогу я усвідомив, що старше покоління нічим суттєвим не відрізняється від нас, а навпаки у нас багато чого є спільного, а геніалізм, визнаний світом, криється в людській простоті.  Тарас Богданович розповідав дуже легко. Ми відтворили  його життєву історію  і таким чином змогли зрозуміти всю феноменальність аналізованого періоду і мегафеноменальність цієї людини. На кінець 1980-х, початок 1990-х років ми були приблизно ровесниками, він теж був студентом. І в такий важкий, як зазначає сам респондент «шизофренічний час», йому вдалось не тільки гідно прожити життя в радянській імперії, не підкоритись системі, а й не втратити своє «Я». Без сумніву, цей день я запам’ятаю на довго. Ще більше можу сказати, що тепер ця людина мій кумир. На літніх канікулах я з радістю порину в його творчість.

Мене звати  Чорна Таня, я теж є студенткою вищезазначеного закладу, і теж була присутньою на інтерв’ю з Тарасом Прохаськом.

Що мене найбільше вразило –  невимушеність і ,водночас, змістовність розмови. Розповідь лилась так  легко, що не знаючи кожного наступного запитання (респондент сам поросив не показувати йому список запитань), він в бесіді підходив до нього самостійно. Будучи старшим, досвідченим чоловіком, маючи безліч клопотів, справ, проблем, він радо розповідав не зважаючи на плинність часу і маленького сина поруч (Лука 2 роки, теж був присутній на інтерв’ю).  Він наче розумів, що має обов’язок перед нами, перед суспільством щось розказати, чогось навчити. В певний момент, мені навіть здалось, що він навіть знав, що колись до нього прийдуть і запитають про це.

Мене звати Колосюк Ірина, я теж стала учасником даного проекту. Про Тараса Прохаська багато чула, знала, але особисто не  зустрічалась, тому вирішила використати цей шанс. Що найбільше мене вразило? Все… В буквальному розумінні цього слова. Його розповідь повністю співпала з назвою нашої роботи «Проста людина, або як витиснути з себе раба» і захоплені очі студентів підтвердили, що ми на правильному шляху. Всі ми почерпнули багато корисного, чогось навчились, а що саме головне, Тарас Богданович дав нам поштовх до наступних звершень.

Я виконувала роль керівника проекту, тому переді мною постало декілька завдань: обрати тему, яка б зацікавила і моїх студентів, і журі, знайти респондента, котрий би втілив наші сподівання і націлити учнів на ряд правильних висновків.

Так як ми потрапили в кращу шестірку, на мою думку, мети було досягнуто.

Як я та і мої учні, запам’ятають історію одного дня на все своє життя. Оскільки щиро вірю що немає випадкових людей, випадкових зустрічей. І Тарас Богданович став нашим героєм і двобічному розумінні цього слова.

Як на мене, такі бесіди, зустрічі є важливими у процесі виховання молодого покоління. Зникає межа між старшими і юними, вони вчаться краще розуміти і цінувати один одного. І як тут не крути, якими пишними фразами не пиши, а все це є наша історія – вчителька життя. Тому вдячні організатором проекту за хорошу ідею, ну і неабияка вдячність за поїздку. Це був незабутній час і безцінний досвід.

Я, Степанова Юлія, теж є учасником даного проекту. Беручись за дану справу, я чесно кажучи, не очікувала таких феноменальних результатів – як для себе, так і для всіх. І мова зараз йде не про одну лиш перемогу. Я про сам процес і насолоду від нього. Адже саме знайомство з такою цікавою, неординарною, талановитою, але водночас простою людиною вражає з перших хвилин зустрічі: і те як вітаємося, як тиснемо один одному руки, обмінюємося першими репліками. Можливо спочатку був присутній певний скептицизм чи то боязнь як все пройде, та така особистість як Тарас Прохасько з легкістю розвіяв ці перестороги відразу. Дуже легко, невимушено, доступно, плавно велося інтерв’ю. Тому не тільки діти, а й ми, дорослі, зачаровано слухали кожне слово, ловили всі жести та цікаві словечки. Завершивши нашу розмову, ми ще довго залишались під враженнями від почутого та від самого письменника. Надзвичайно порадувало те, як можна в такій доступній формі просто донести до молодого покоління такий важливий, але нелегкий період історії.

2019-01-21T18:08:31+00:0028. 12. 2018|АКТУАЛЬНО|