ОЗИРАЙСЯ НА МИНУЛЕ, КОЛИ ХОЧЕШ ЗНАЙТИ МАЙБУТНЄ

КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат «Січовий колегіум» ЗОР

Проект з усної історії «ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ В СРСР У ПЕРІОД 1980-1991 РОКАХ» Сім’я і побут

 

«ОЗИРАЙСЯ НА МИНУЛЕ, КОЛИ ХОЧЕШ ЗНАЙТИ МАЙБУТНЄ»

 

Керівник проекту: Вчитель історії КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат «Січовий колегіум» ЗОР Марцих, Світлана Василівна, e-mail: martsykhsvitlana@zski.com.ua, т.(050)7496800

Виконавці: Учні 11-го класу, Моргун Вікторія, Ляшко Вікторія, Запоріжжя, 2018

 

ОПИС ПРОЕКТУ

Мета проекту:

  • сформувати в учнів уявлення про повсякденне життя в СРСР у період 1980-1991 років;
  • дослідити життя звичайної родини у 80-ті роки ХХ століття;
  • з’ясувати вплив загальнодержавних економічних процесів на життя радянських людей;
  • показати особливості побуту пересічних українців;
  • розвивати практичні вміння організовувати, проводити та аналізувати інтерв’ю.

 

ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ

І.Організаційний (19. 10. 2018):

  • створення творчої групи;
  • опрацювання методичних рекомендацій щодо використання методу усної історії;
  • пошук теми.

ІІ. Підготовчий (23. 10 – 26. 10. 2018):

  • ознайомлення з особливостями історичного розвитку СРСР у 80-их – на початку 90-х рр.. ХХ ст.;
  • створення опитувальника;
  • зустріч з респондентом;
  • затвердження опитувальника.

ІІІ. Реалізація проекту (28. 10. 2018):

  • інтерв’ю з Палигою Надією Петрівною (28.10.2018).

ІV. Аналітично-підсумковий (28. 10 – 30. 10. 2018):

  • транскрипція інтерв’ю;
  • аналіз труднощів, що виникли в ході реалізації проекту, особисті роздуми;
  • оформлення проекту.

 

КОМЕНТАР

Даний проект створив можливість перетворити «статичні» знання дітей з історії на практичні навички та збільшити готовність учнів до уміння пошуку інформації, її вірної переробки та правильного застосування.

На початку роботи творча група опрацювала велику кількість історичного матеріалу за період 80-х років минулого століття. Це були підручники, статті з газет та журналів, спогади вчителів, уривки відеоматеріалів.

Після ретельного обговорення та вибору теми респондентом було обрано вчительку початкових класів Палигу Надію Петрівну. Після ознайомлення з опитувальником респондентка радо зголосилася нам допомогти. Вона внесла деякі корективи в список запитань і група узгодила час проведення інтерв’ю. Надія Петрівна запросила творчу групу до себе додому, бажаючи в домашній тиші передати атмосферу своїх відчуттів та емоцій.

Бесіда видалась спокійною та виваженою, хоча інколи респондентка намагалася говорити, трохи ухиляючись від теми. Але це, як зазначила сама Надія Петрівна, розуміючи свою емоційність, притаманне усім вчителькам.

За назву проекту було взято японський вислів: “Озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє”,-він свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. І Україна в цьому сенсі не є винятком.

 

ІНТЕРВ’Ю З ПАЛИГОЮ НАДІЄЮ ПЕТРІВНОЮ

АДРЕСА: Україна, м. Запоріжжя, вул.Курузова, б.11-а, кв.71

ПРОЕКТ/ ЛОКАЛЬНИЙ ПРОЕКТ: Усна історія /«СІМ”Я І ПОБУТ».

ІНТЕРВ’ЮЕР: Моргун Вікторія

ТРАНСКРИПЦІЯ: Марцих Світлана, Ляшко Вікторія

ВИД ІНТЕРВ’Ю: аудіо-інтерв’ю за допомогою диктофона

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРВ’Ю: квартира респондентки за адресою: м.Запоріжжя, вул. Курузова, б.11-а, кв.71

ДАТА ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРВ’Ю: 28 жовтня 2018 р.

ПРИСУТНІ: Палига Надія Петрівна (респондент), Моргун Вікторія (інтерв’юер), Ляшко Вікторія, учениці 11 класу КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат «Січовий колегіум»ЗОР, Марцих Світлана Василівна,учитель історії КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат «Січовий колегіум»ЗОР

 

АНКЕТА РЕСПОНДЕНТА

Вік: 59 років, 25 листопада 1958 року.

Освіта: вища, вчитель початкових класів

Працевлаштування: НВК № 106 м.Запоріжжя

Місце проживання: Україна, м.Запоріжжя, вул.Курузова, б.11-а,кв.71

Життя: Народилася в Запорізькому краї, в с.Владівка Чернігівського району у сім’ї сільської інтелігенції. Мати – вчителька української мови, батько працював лаборантом в колгоспі. Закінчила Владівську школу, Бердянський державний педагогічний інститут за спеціальністю «вчитель початкових класів». Працювала за спеціальністю в Запорізькій спеціалізованій українсько-англійській школі№ 31, в Січовому колегіумі. Зараз працює в НВК № 106.

Вікторія: Добрий день, Надіє Петрівно! Дякую вам за те, що погодилися зустрітися та допомогти нам довідатися більше про життя в СРСР у 1980-1991 роках, а саме про відносини в сім’ї та радянський побут.

Надія Петрівна: З радістю допоможу вам, бо люблю часто згадувати ті часи. Це роки моєї молодості і як розумієте вони для мене є найкращими, хоча тоді був і дефіцит, і страшні черги, і нестача грошей.

В: Розкажіть, будь ласка, де і коли ви народилися, яку освіту Ви отримали, де працювали?

Н.П.: Ой, ну народилась я в нашому славетному запорізькому краї. Це невеличке село Владівка, що в Чернігівському районі. Там провела все своє дитинство. Навчалася у школі. Скажу так – мені навчатися було складніше, тому що мама моя була вчителькою у тій ж школі (посміхається). Тому самі все зрозумійте. Потім поїхала до Бердянську, вступила до педагогічного інституту, закінчила його. Переїхала до Запоріжжя, бо вийшла заміж, а чоловік був саме запорізький. Зразу почала працювати по спеціальності, вчила маленьких дітей в англійській школі, так її називали всі, бо там було поглиблене вивчення англійської (уточнює). Це на 1985 рік була єдина українська школа в м.Запоріжжі, інші російськомовні. В місті росло покоління дітей, які не знали мови своїх дідів та прадідів. З 1992 року працювала в Січовому колегіумі. Зараз працюю в школі № 106. Бачите, все життя поруч з маленькими дітьми, бо я вчитель початкових класів.

В: Розкажіть, будь ласка, які найяскравіші спогади у вас припадають на 80-ті роки?

Н.П.: Як я вам вже сказала – то була моя молодість. І нехай буть що, але я згадую їх з теплом. Пам’ятаю своє одруження. Це середина 80-х. В магазинах пусті полички. А тут повинні бути «смотрини». Треба стіл накривати. А мама тоді була якраз у відрядженні у Києві. Я подзвонила, розказала – вона була в паніці. Ну в Києві тоді краще було з харчами. Мама привезла 10 пляшок шампанського, не знаю як вона довезла таке важке (уточнює), ще побачила та купила 5 кг угорських стегон курячих,як зараз пам’ятаю такі величезні та жовті (уточнює), будто в селі кури не такі. Накрили стіл, так гості потім довго дивувалися, що ми по півкуриці зробили на порцію, хоча це були тільки угорські стегна (уточнює).

В: Дуже цікаво дізнатися більше про те, як жилося молодій сім’ї , як проводили вільний час?

Н.П.: І відпочивали, і працювали. Я часто затримувалася у школі. Це спіцифіка нашої роботи. Чоловік завжди сміявся і казав, що важко бути одруженим з вчителькою, не всі можуть це витримати. Згадую як майже одразу після весілля чоловік прийшов додому, посміхається. В той час як раз з’явилася мода на брючні костюми. Він побачив в магазині величезну чергу, продають брючні жіночі костюми з тонкої шкіри, ще й виробництва Франції. Він вистояв у черзі, купив, приніс. Купив, бо точно знав мій розмір – 44. Я зраділа, бо шикарна якість, шикарний колір… Але почала одягати, а він виявився страшено завеликий, це зараз я розумію, що це був європейський розмір 44, а за радянською шкалою – це десь приблизно 52 розмір (уточнює). Стою, сміюся та плачу. Перешити неможливо, бо різниця велика, а там піджак. Поніс чоловік костюм знову до магазину. Продавчині не в яку не хотіли приймати, але він їх таки умовив. Ось так мені і не вдалося поносити шикарний французький брючний костюм (посміхається), але теплі спогади залишилися.

В.: Добре, ви вже жили і працювали в місті, а чи часто ви могли їздити до батьків, у село?

Н.П.: Дуже часто. Тоді була така можливість. Я їхала до батьків десь 140 км від Запоріжжя. Квиток тоді коштував в м’якому автобусі лише 2 карбованця 30 копійок. В той час якщо у когось батьки жили в селі, то легше було прожити у місті. Чому? А тому, що в Запоріжжі був тотальний дефіцит, нічого купити було не можливо. Село допомагало. Це і всі овочі, фрукти, це яйця, молоко, олія, м’ясо. Пам’ятаю, як мама великі сумки наготове, підняти їх майже не можливо. А що робити – по автобусах тягнеш додому.

В.: Тяжко…

Н.П.: Та й в самому селі тоді було лише те, що колгоспники могли самі виростити. За хлібом величезні черги. Щоб його купити, треба встати дуже рано, а потім може ще й не вистачити. Мама часто сама пекла хліб, буханок десь п’ять зразу. А потім щоб він не черствів, кладе у велику каструлю під кришку, так і зберігала десь більше тижня. Хліба тоді їли багато. Любили бутерброди с маслом, сіллю чи цукром. Отакий бутерброд та склянка молока – ось тобі і сніданок готовий, бо в селі ніколи було готовити великі сніданки (замислилась). Морозиво привозили, як кажуть, «по великих святах». Згадую, як гостили у батьків, це десь приблизно 1986 рік був(уточнює), а син ще малим був, почули від сусідів, що в магазині, в центрі села привезли морозиво. Зібралися, пішли, а йти було близько 3 км (уточнює). Але поки дійшли, то вже ніякого морозива не було, все вже розібрали. Ну що – розвернулися та по балці пішли знову 3 км додому.

В.: Хотілося більше б дізнатися як ви проводили час разом у сім’ї, як святкували свята?

Н.П.: Весело було. Пам’ятаю якось перед святом 8 березня до нас приїхала подруга з Німеччини. ЇЇ чоловік служив там офіцером. У 80-ті роки там стояв наш контингент військ, бо частина Німеччини була соціалістичною і називалася Німецька Демократична Республіка. Так ось нам сідати за стіл, а хліба нема. Подруга вирішила швидко збігати до магазину. Прийшла туди, а там тільки сіль та морська капуста, та й хліба немає. Вона повернулася до нас і каже, що в магазині переоблік (посміхається). Таке інколи бувало в магазині, що серед робочого дня його зачиняли, щоб прийняти товар чи перерахувати товар. Раніше в магазинах були обов’язково перерви на обід. І магазини працювали десь до 18 години. Тобто ідеш з роботи і можеш не встигнути щось купити. У мене інколи була вільна годинка. Я ж вчитель, то так зване «вікно» буває. Тоді негайно бігла до магазину, щоб все встигнути.

В.: І ви повірили, що був переоблік?

Н.П.: Та ні. Ми посміялися та пояснили, що у нас так майже завжди порожньо.

В.: Тоді поясніть, будь ласка, як можна було накрити стіл на свято, як приготувати смачні святкова страви, коли маєш пусті полички магазину?

Н.П.: О, це було мистецтво (усміхається)! Нам поталанило жити поруч з першим і єдиним радянським «супермаркетом» в Запоріжжі. Він називався «Універсам». Його побудували десь ще в кінці 70-х років напередодні свята Великого Жовтня. Він був незвичайний: великий зал, багато касових апаратів, зручні корзинки та візки. Знаєте, нічим не відрізнявся від сучасних супермаркетів. Щоб подивитися на це чудо приїжджали з усього Запоріжжя. Людей завжди було ну дуже багато. Адже раніше магазини були маленькі. Називалися «Гастрономи». Там треба було вистояти в черзі в один відділ, потім в інший, потім ще в інший. Окремо продавалася ковбаса, окремо хліб, окремо молоко.

В.: Так, вам пощастило.

Н.П.: Аякже. В нашому «Універсамі» інколи з’являлися дефіцитні товари. Це зараз я розумію, що мабуть це робили для підтримки престижності цього магазину. Але ж коли вивозили до прилавку, наприклад, майонез чи сгущене молоко, то його дозволяли брати тільки одну баночку на людину. То я часто йшла скуплятися зі своєю дитиною, бо на нього теж можна було взяти ще одну баночку.

В.: Трохи дивно…

Н.П.: Так, зараз це дивно, а тоді була норма. І ви думаєте, що принесли смаколики додому і зразу з’їли? Е, ні. Ці баночки стоять аж до найближчого свята, чекають нагоди. Особливо важко було зі сгущеним молоком, бо я його дуже любила. А на свята обов’язково салат «Олів’є», торт «Наполеон», картопля смажена з м’ясом, узвар, холодець. Хазяйки готували самі, готових салатів та тортів тоді не було. Ще у 80-ті пішла мода готувати горішки з спеціальної форми. У мене ще вона зберігається, я вам покажу (Додаток 5 ). Спочатку їх робили саморуч, такі були умільці (уточнює), а потім вже продавалися в господарських магазинах. Начиняли заварним кремом, бо сгущене молоко – це дефіцит. Пам’ятаю, якось у дитини було день народження і ми вирішили пригостити горішками його однокласників. Робили всією сім’єю, ще й сусіди допомагали. Яке приємне здивування було у школі, але ж тоді діти були не розбалувані смаколиками. Всі були задоволені.

В.: Що ви можете розказати про те, як одягалися , яка була косметика?

Н.П.: Ой, як не було продуктів, так не було і одягу. Я вміла трохи шити, то ж застосовувала це для себе та дитини. Чоловіку купляли. Скажу так: кожні вихідні у нас був так званий «шопінг» (посміхається). Ми об’їжджали великі магазини міста, сподіваючись щось придбати. Особливо це робили в кінці місяця, бо всі знали, що для виконання плану магазини «викидували» на прилавки щось дифіцитне. Пам’ятаю, десь в кінці 80-тих поїхала до родичів чоловіка у Пітер, тоді- це був Ленінград (уточнює). Пішли ми якось з його родичкою до магазину «Пасаж». Бачимо – черга страшна. Зайняли чергу, питаємо, що продають – ніхто не знає, всі просто стоять, чекають. Одна жіночка сказала, що мабуть якусь тканину. Через годину-півтори сказали не стояти, бо закінчилася. Отакі не зрозуміли за чим стояли. Але з Пітеру мені вдалося привезти 20 пачок соди – це теж у нас був страшений дефіцит (уточнює). То сода стала потім таким подарунком з Пітера сусідам та родичам. Там вдалося купити баночку шампуні. У нас в місті було тільки мило. Що таке шампунь ми не знали, то я здивувалась, що вона вільно продавалась в центрі Пітера.

В.: А косметика?

Н.П.: Це вже допомагали подружки. Точніше їх знайомі і знайомі їх знайомих. Десь якось по блату вони «доставали» набори тіней, туш, губну помаду. Тоді ми не дивилися на колір, якість. Головне, що імпортне і нам подобалось (посміхається). У чоловіка був одеколон. Його була велика різноманітність –«Кармен», «Шипр», «Тройний». Ну а у мене духи прибалтійські «Дзінтарс». Це зараз розумію, що аромат був «сильний». А тоді порівнювати було ні з чим, то й такі подобались.

В.: А як ви проводили дозвілля? Які традиції відпочинку були у вашій сім’ї?

Н.П.: У вільний час намагалися поїхати до батьків, допомогти по господарству та в городі. В селі, знаєте, завжди роботи багато. Інколи збиралися з родичами та великою компанією йшли гуляти до парку, що був біля нас. Такий великий парк з безліччю каруселей. Інколи ходили прогулятися по нашій греблі «Дніпрогес», подивитися на великі кораблі, що проходили через шлюз. А інколи мій чоловік запрошував мене до ресторану. Не часто, але могли ми і це собі дозволити. Дуже любили кіно. З чоловіком намагалися не пропускати ні одного фільму. Білет тоді коштував 25 коп., то ж ходили на прем’єри часто. дивилися і вітчизняні, і зарубіжні фільми. Тепер тільки згадуємо їх. Які тоді були черги до кінотеатрів! Люди хотіли побачити новинки. Зараз більше все по своїм домівкам.

В.: А чи вистачало фінансів, щоб гідно прожити до зарплати?

Н.П.: Ну як кажуть , що грошей багато не буває. Але нам тоді вистачало. Зарплата тоді у мене була 120 карбованців. За квартиру ми сплачували десь приблизно 15карбованців. Проїзд у автобусі був 5 копійок. Якось нещодавно я собі згадувала ті часи та розказувала своїм онукам, що можна було купити на один карбованець. Вони не повірили.

В.: Цікаво?

Н.П.: На один карбованець тоді можна було купити одну пачку сірників – 1 копійка, 1 булка хліба , що важила 1 кг (уточнює)- 20 коп., 1 літр молока – 40 коп., але пляшку можна було здати і 20 коп. повернути.

В.: Це як?

Н.П.: А були такі прийомні пункти. У нас в «Універсамі» був величезний павільон для прийому пляшок. Але ж тоді молоко, пиво, горілка, сік, газована вода була тільки в скляних пляшках. То ж люди активно їх потім здавали і получали гроші. То ж рахуємо далі. Молоко виходить теж 20 коп. за літр. Це вже 41 коп. Далі, 200 грамів ковбаси по 2карбованця 20 коп. за 1 кг коштує 44 коп. Це вже 85 коп. Морозиво вершкове -10 коп. І залишається проїхати на автобусі – 5 коп. Ось і дивіться, що за 1 радянський карбованець можна було придбати 1 пачку сірників, 1 булку хліба, 1 літр молока, 200 грамів ковбаси, морозиво і проїхатися на автобусі.

В.: Неймовірно, нам теж важко повірити. А скажіть, будь ласка, щось змінилося в кінці 80-х, за часів перебудови?

Н.П.: Змінилося, але в гіршу сторону. Черги стали ще довшими, а полички магазинів ще пустішими. З’явилися талони. І хоча не треба нам було стільки мила чи порошка, а все рівно брали, бо були по талонам. В той час люди брали товари «на запас». Така була багатолітня звичка. Люди боялися, що чогось може не бути і взяти буте ніде. Робили активно овочеві консерви. Це зараз «не модно». А тоді у нас стояли по 20 бутилів огірок, кабачків, помідор. І це було нормально. Плюс різноманітні салати з синіх, перцю, різноманітні фруктові компоти. За зиму та весну все з’їдали.

В.: Як тепер ви знаходили засоби для гідного життя? 

Н.П.: Допомагала кмітливість. Кожен вигадував щось своє. Я активно пекла сама хліб. Це було дуже вигідно і смачно. А ще в кінці 80-х активно пішла хвиля займати городи чи будувати дачі. Наш город був близько 70 км від міста. Так, далеко, а що робити. Саджали усе: картоплю, кабачки, огірки. моркву, цибулю. Води не було, то врожай був не дуже великий, але був. І це була величезна допомога для багатьох в той час. Активно почали будувати підвали біля будинків, щоб зберігати овочі взимку, а зараз вони всі покинуті (уточнює). Закуповували картоплю, цибулю, моркву, капусту оптом. Воно більше гнило та пропадало, але все рівно купували, бо боялися , що взимку чогось не буде і взяти буде ніде чи дуже дорого буде коштувати.

В.: Мабуть з’явилися нові рецепти консервування?

Н.П.: Аякже. У кожній господарки свої секрети. У мене «хітом» на той час було варення з кабачків. Це коли вариш кабачки, котрі нарізані кубиками з цукром, а в кінці додаєш тертий лимон. Враження, що це варення з лимону.

В.: Мабуть і мода якось змінилася?

Н.П.: Одяг та взуття купували дуже рідко, та й не було чогось гідного в магазинах. Згадую, як тоді «пішла мода» на чорні колготи, а продавали чомусь тільки тілесного кольору. Що робити? Я полюбляла одягатися стильно ( посміхається), тому вихід знайшла. Може будете сміятися, але в той час продавалася фарба така у вигляді великих таблеток для фарбування бавовни. Я не знаю чи є зараз така чи ні? Я її купувала, розводила водою в старій кастрюльці та на плитці варила свої колготи, поки не стануть чорними. Я тоді вже стала спеціалістом в цьому. Тут подружки взнали мій секрет чорних колгот. Посипались прохання. А як відмовиш? Ні. То з однієї таблетки-фарби виходило до 5 пар «зварених» колгот. Це тепер є різноманітні кольори, а тоді у нас був тілесний чи модний «зварений» чорний (посміхається). Те саме стосувалося і футболок. Для мене тоді круто була чорна футболка з якоюсь наклейкою. Де взяти? Знову кастрюлька, фарба. А потім я вже стала спеціалістом по переведенню наклейок на футболку. Це вже було в кінці 80-х, коли з’явилися кооперативи, котрі продавали такі наклейки. Отак робила собі модні речі.(сміється).

В.: Як ви зустріли новину про незалежність України?

Н.П.:В нашій сім’ї – це була радість і велике сподівання на кращі часи. У 1991 році в Запоріжжі проходив фестиваль української пісні «Червона рута». Ми з чоловіком там були. Це був величезний стадіон, вщент заповнений глядачами. Було весело, відчувалась атмосфера національного єднання і піднесення. Потім почалися більш скрутні часи. Але все ж я сподіваюсь на краще.

В.: Я щиро дякую вам за ваші спогади, за те, що знайшли можливість поділитися з нами. Ми багато чого нового і цікавого для себе з’ясували. Ще раз дякуємо.

Н.П.: Я вам також вдячна за можливість згадати свою молодість, за розуміння та терплячість з вашого боку.

 

ОПТИТУВАЛЬНИК

  1. Розкажіть, будь ласка, де і коли ви народилися, яку освіту ви отримали, де працювали?
  2. Розкажіть, будь ласка, які найяскравіші спогади у вас припадають на 80-ті роки?
  3. Дуже цікаво дізнатися більше про те, як жилося молодій сім’ї , як проводили вільний час?
  4. Добре, ви вже жили і працювали в місті, а чи часто ви могли їздити до батьків, у село?
  5. 5.Хотілося більше б дізнатися як ви проводили час разом у сім’ї, як святкували свята?
  6. Тоді поясніть, будь ласка, як можна було накрити стіл на свято, як приготувати смачні святкова страви, коли маєш пусті полички магазину?
  7. Що ви можете розказати про те, як одягалися , яка була косметика?
  8. А як ви проводили дозвілля? Які традиції відпочинку були у вашій сім’ї?
  9. А чи вистачало фінансів, щоб гідно прожити до зарплати?
  10. А скажіть, будь ласка, щось змінилося в кінці 80-х, за часів перебудови?
  11. Як тепер ви знаходили засоби для гідного життя?
  12. Мабуть з’явилися нові рецепти консервування?
  13. Мабуть і мода якось змінилася?
  14. Як ви зустріли новину про незалежність України?

 

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

1981р. Весілля

1982р. Молода вчителька

1984р. Стильна і модна

1985р. Перший дзвоник

1985р. Урок триває…

1986р. Зимова екскурсія до парку

2018р. Горішниця. Раритет