Мене звати Ілля Хворостянюк, я навчаюсь у Миколаївської гімназії №41. Завдяки вчительці історії Людмилі Василівні Козловій мені пощастило взяти участь та увійти у число переможців проекту «Усна історія. Важливі феномени періоду: служба в армії». Спочатку я не розумів, нащо мені це все взагалі потрібно, але вчителька переконала, що це дуже цікава річ, яка допоможе мені краще пізнати світ людей, старших за мене, наявно зрозуміти їхнє життя у період т. зв. «пізнього застою» та горбачовської перебудови, як вони жили тридцять – сорок років тому.

Одне з питань полягало в тому, що складно було знайти респондента, тому що люди старшого покоління не бажають згадувати минуле або постійно ностальгують та не можуть адекватно, неупереджено передати картину минулого. Два потенційні респонденти спочатку погодилися, ми ретельно пояснили мету та саму методику інтерв’ювання. Ми підготувалися, та вже склали опитувальник. Проте врешті-решт вони відмовилися. Було шкода марно витраченого часу та зусиль.

Нарешті, Людмила Василівна запропонувала мені для інтерв`ю рідного брата її чоловіка Геннадія В`ячеславовича Козлова, який за радянських часів закінчив військове училище служив у Середній Азії та навіть був у Афганістані під час виводу звідти окупаційних радянських військ.

Проект надав можливість побачити справжню історію радянської імперії очима з  офіцера, справжнього чоловіка, але разом з тим звичайної радянської людини, в якої досі відчуваються рештки ностальгії за тим часом, коли ще існував СРСР. Я зрозумів, що дорослі люді (кому за 50)  можуть бути цікавими співрозмовниками. Я почав трохи сприймати їх світогляд, хоча, зрозуміло, що я є людиною іншої історичної доби.

Наш респондент підготувався, самостійно склав плав розповіді, акцентував увагу на власному відношенні до радянської армії та військової служби.

Під час спілкування на транскрибування бесіди я зрозумів, що багато проблем нашого суспільства закладені у радянському минулому. Я перечитав багато матеріалу про період розпаду СРСР, ці знання стануть мені в нагоді, коли наступного року я буду здавати ЗНО з історії. Мій керівник проекту навчила мене як правильно складати опитувальник та динамічно змінювати його, якщо респондент моє свій план інтерв’ю. А ще я зрозумів, що історія – жива наука. Вона є не лише у підручниках, довідниках та атласах, це реальний процес, реальне життя минулих поколінь.

Проблема, більша за інші, для мене полягала в тому, що респондент мав власне уявлення про те, що ми робимо, склав власний план, та розповідав більше не те, про що ми запитували, а те, що він хотів розповісти сам. Тому деякі деталі (його спогади про екскурсії по Москві, про туристичні поїздки по республіках СРСР, багато подробиць курсантського життя, численні історії про його друзів, про школу, про побут в Середній Азії тощо) я вимушений був значно скоротити або взагалі викреслити.